Колись давно він зустрів її на вулицях свого мізерного міста. Вона була неймовірною. Склалося відчуття, що раніше він ніколи не бачив дівчину такої вроди. Насправді вона була звичайною. Це була зима, тому вітер кидав її волосся в різні сторони. Він забув куди йшов. Для нього зупинився час. Все було, як у фільмі, але насправді. Він не усвідомлював нічого в той момент. Вона не помітила його, адже кудись поспішала. І тут в його голові промайнула думка, щоб підійти і познайомитись. Він не мав дівчини, тому нічого не ставало на заваді. Але в який вже раз він злякався. Не підійшов. Він отямився, коли її не було поряд, її не було ніде. Він пішов по своїх справах. Прийшовши додому, зрозумів, що бачив дівчину, яку уявляв усе своє життя. Почав карати себе за те, що не підійшов. А може в неї є хлопець? Може вона б просто посмілась з нього? А що тоді б було? Але він сам знав, що це лише тупі питання, яких можна було б уникнути, якби не був таким вже боягузом. На наступний день в той самий час він пішов на те місце, де побачив її, але нічого. Так минуло три місяці. Кожен день він стояв на тому місті, але без результату. Місто нікчемно мале, але її він більше не побачив. Може, вона була з іншого міста або з нею щось трапилось, але він ніколи цього не дізнається, бо втратив те, чого й не мав...

Вона закохалась в тебе ще восени. Ти знав. Звісно, не з першого дня. Але вже давно знаєш про це. Ти говорив такі речі їй, які не говорять просто знайомі чи друзі. Ти говорив їй більше, що давало їй надію, вона починала все більше вірити тобі. Вона вірила, що от-от ви будете разом. Ти скажеш, що вона не просто твоя знайома. Вона більше для тебе, ніж подруга. Але цього не сказав. Давав їй надію і вбив її одним повідомленням. Може то й була не правда, але зараз вона все таки думає про ці всі ситуації. Зважує все. Вона досі надіється. А ти так само знаєш про її почуття. Але нічого. Все як було. Нічого не змінилось. Так от, не давай їй надію! Вона все сприймає серйозно. Не треба надавати крила і образвати їх. Не правильно це все! Зрозумій! Знаєш, то роби щось, або просто піди. Вона забуде. Нехай не одразу, але все проходить і це пройде...

Це був звичайний день. Вона прокинулась. Все як завжди. Нічого не вказувало на те, що щось зміниться. По суті, нічого й не змінилось. Не стало краще або гірше. Стало порожньо. Вона була звичайним підлітком. Гуляла з друзями на вихідних. Читала книги, мріяла про кохання. Але саме в цей звичайний день вона почала все зважувати. Все стало так нестерпно, що вона хотіла себе поховати в собі. Вона взяла свої наушники і пішла. Куди, вона й сама не знала. Але їй захотілось втікти від усіх, навіть від самої себе. Вона розуміла, що нічого не трапилось, але було порожньо в душі. Вона не знала ні горя, ні радості. І тут вона запалила цигарнку. Чому? Вона не курила, не мала залежності, але таким чином вона надіялась заповнити ту порожнину в середині себе. Вона була порожня. Вона все йшла і думала, чому все так в її житті? Що не так з нею? Але нічого не приходило на думку. Вона була звичайною, як і цей день. Ні, в неї не було думок на рахунок суїциду, але й щастя поки вона не бачила у своєму житті. На людях вона була веселою. Ніхто не помічав нічого, але це і було їй потрібно. Вона не любила говорити про свої проблеми, переживання. Було те, що знала лише вона і ніхто більше. І не тому, що їй не було з ким поділитись. Просто вона хотіла побути наодинці з собою. Нікому нічого не пояснювати. Просто так йшла. Одна. Але в той момент саме це і було їй потрібне. Хоча до цього їй в голову не приходило гуляти самій. Але саме в цей звичайний день вона вже не була звичайною собою. Такою, як вчора. І не буде завтра такою, як сьогодні...

Вона була не така, як всі. Вона вміла кохати, вона хотіла любити його, але щоб це було взаємно, але він не горів бажанням. Вона кожну ніч слухала пісні про кохання, хоча вдень вважала, що це нісенітниці. Вона малювала його портрети, не розказуючи нікому. Коли він снився їй, вона записувала свій сон, щоб не забути, але все одно берегла його в своїй пам'яті довгий час. В її мріях вони були разом. Щасливі. Але на справді вони лише були знайомі, навіть не друзі. Він і не хотів більшого, а вона мріяла про відносини, але це була лише блакитна мрія. Її мрія. На жаль. Вона не хотіла забувати його. Хоча інші казали, що він не вартий її уваги, але вона була іншої думки. Вона вірила у краще, хоча по життю була реалісткою. Але мрії-це те, що залишилось у неї. Вона не могла їх вбити, знищити, адже тоді вона була б порожня. Все це здавалось їй вже безглуздо, але вона будувала золоті замки у своїй уяві. Коли він для неї снився, вона була найщасливішою. Вона світилась від щастя. Від щастя, якого не існує...

Все наше життя-суцільна несправедливіть. Чому комусь все, а комусь нічого?! Але все це може бути обманом, пустою ілюзією. Якщо думаєш, що це щастя, їй/йому щастить, може ти помиляєшся. Але буває так, що через суцільну смугу невдач відчуваєш себе на 2-му місці, не таким вже й вважливим, другорядним героєм. Чому все так? Може твоє щастя ще попереду. Але легко казати, якщо вже його маєш. Звісно, хто чекає, той дочекається кращого. Адже так говорив відомий письменник? Але якщо довго чекати, то набридає. Деякі люди можуть впасти через це в депресію. Думаєш, якщо він/вона на людях сміється, ніби його/її життя сповнене позитивними емоцієми? Ні, заглянь в її/його душу. Що там?-Порожнина. Мати друга-це чудово, але буває, що цього мало. Для щастя треба більше, ніж просто дружба...

Люди взовсім вже здуріли. От коли іде людина, курить, то її осуджують. Особливо люди похилого віку. Невже це найгірше, що може бути? Як можна судити людину по її шкідливим звичкам? Отже, якщо людина-остання тварюка, зраджує друзів, то це нічого, а якщо курить, то все. Кінець! От кажуть, цигарки вбивають, але люди в більшості курять не від хорошого життя. От коли все кажуть, що куріння вбиває, ви дійсно думаєте, що та людина про це не знає? Яка тупість! В кожного свої погані звички. І так, куріння-не найгірше, що може бути. Але якщо ви вже курите, то куріть хороші цигарки. Вони всі псують здоров'я, але не купуйте те лайно, в якому лише одна смола. І кажуть, що курити неможливо кинути. Так от, це все діло часу і сили волі. Гадаю, що люди спроможні на багато чого, не усвідомлюючи цього. Хтось сказав, що це нереально. А ти намагався? Робив щось для цього? Думаю, що більшість скажуть-ні. Тому не судіть нікого, адже може ти сама гнила людина на світі, але без шкідливих звичок! 

Думаю, кожен слухає музику. Особливо підлітки. Так от. Деякі пісні просто застрягають в нашій голові. Деякі настільки емоційні, що слухаєш їх декілька днів впідряд, і вони не набридають. А є такі, що координально змінюють наше життя. В кожного свій музикальний смак, думаю, що все залежить від характеру людини, її світогляду, думок, життя. Деякі пісні змушують закохатись в них. Так, так, саме закохатись, адже після них ти просто переосмислюєш своє життя, починаєш по-іншому дивитись на світ. Але є люди, які насміхаються зі смаків інших. На приклад, якщо хтось надає перевагу рок музиці, то він може принижувати людину, яка любить джаз. Так от, принижувати когось через те, що він слухає іншу музику просто нікчемно. І так, ніколи не потрібно соромитись того, що вам подобається. Навіть, якщо ви в компанії, де слухають взовсім інші пісні, які вам не зрозумілі, вони не подобаються, то не потрібно вдавати, що ви також захоплюєтесь цим жанром. Світу потрібні індивідуальності, а якщо ти будеш зливатись з натовпом, то хто ти будеш після цього? НіКИМ! Це теж саме, що якби ти був в компанії, де насміхались з твого друга чи рідної людини і ти просто підтримуєш їх, адже їх багато. Це дуже тупо. Не потрібно йти за натовпом. Якщо люди мають клепку, то вони не будуть з вас насміхатись, що ви не розділяєте їхні смаки, а якщо навпаки, то не спілкуйся з ними! Вони завжди будуть ставити тебе нище себе рангом. Якщо тобі це подобається, то вперед! Злийся з натовпом, зрадь свої інтереси! Будь як всі! Але ти пошкодуєш, коли все зайде дуже далеко...

Що ж, кожен має свій сенс життя. Комусь вважливо, щоб його почули, а хтось прагне покоряти вершини гір. Але, майже, кожен хоче досягнути чогось у житті, здобути освіту, мати гарний будинок, дітей та другу половинку. Але невже це те, що люди називають щастям? Гадаю, що ні. Хіба не круто всю ніч дивитись на зоряне небо, а коли іде дощ, то сісти вдома і прочитати хорошу книгу або попити просто чай, а літнього ранку пробігтися по росі? Все це дуже просто, але ніхто цього не робить. В кожного свій сенс життя. Іноді людям здається, що в когось божевільні мрії, але це його власні мрії, над якими не можна сміятись, адже ти не знаєш його минулого, що він пережив. Може, в цієї людини було дуже важке дитинство, батьки його пригнічували, друзів не було і саме в той момент він поставив собі ціль, дитячу ціль, яку пообіцяв виконати за будь-яких причин. І от, коли став дорослим, то не зрадив дитячих надій. Це чудово. Як на мене, то наше життя має бути переповнене пригодами, почуттями, але люди забувають про це, адже завжди зайняті власною роботою, кар'єрою. Ми гонимось за щастям, але чи знаємо взагалі що це таке?

В кожного з нас є друзі. От починаєш спілкуватись з людиною і думаєш, що може це та людина, з якою можна буде поговорити про все, але ніколи не задаєш питання сам собі- це дружба чи так просто погуляти декілька разів і все. Чому ми не задумуємось над такими питаннями? Все дуже просто. Ми-оптимісти, через що часто страждаємо. Ми живемо в ілюзіях, які з часом просто руйнуються, і коли ми бачимо сувору реальність, то впадаємо в дипресію. А якби ми прозоро дивились на речі, події, людей, то все було б простіше. Як на мене, то краще спочатку уявляти все в темних кольорах, тоді якщо стане трохи краще, ніж ти бачив спочатку у власній голові, то буде тепліше на душі. Тоді ти не будеш «опікатись» через людей. Не потрібно одразу людині душу відкривати і думати, що так буде краще. НІ! КРАЩЕ НЕ БУДЕ! Ти колись зрозумієш, що люди не ті, за кого себе видають. Якщо кожного знайомого записувати в друзі, то буде дуже важко. Коли були маленькі, то мали багато «друзів» і немало «найкращих» друзів. Так от з часом починаєш розуміти, наскільки наївним був. Адже зараз не кожен може похвалитись великою кількістю знайомих, не те щоб найкращими друзями. Якщо ви довго спілкуєтесь, знаєте певні секрети один одного, то це ще не 100% справжня дружба. Тому треба думати, коли щось комусь говориш, адже це може зіграти проти тебе.

Всі кажуть, що щастя має бути в кожного. Але що таке це щастя? Для кожного воно своє. Комусь-мати поряд потрібну людину, для когось-це мати величезну бібліотеку непрочитаних книг, а для когось-це просто спокій. Отже, визначення, що таке щастя просто не існує. А якщо спитати себе чи ти щасливий, то ти можеш з точністю сказати що так? Не думаю, адже на першу мить можна хдатись, що все добре, але подумавши зрозумієш, що помилявся. Особисто я вважала, що щастя-це коли ти можеш собі дозволити все, що побажаєш, тобто щастя=гроші, але в певний момент зрозуміла, що все не так просто. Вважливо, щоб ти був не один, але щоб тебе не оточував непотріб. Може здаватись, що маєш багато друзів чи одного, але вірного та справжнього, але і це не так. Ми всі на справді самотні, хочемо ми це зрозуміти чи ні, але це й правда так. Ми робимо вигляд, що нам цікаві чужі проблеми, але це брехня. Звісно, мо можемо допомогти у скрутну хвилину, адже не хочемо втрачати друга, якого цінуємо. Але колись ця людина вас зрадить, як і всі інші. Все дуже складно. Не можна довіряти людям все, навіть, якщо ти спілкуєшся з людиною дуже довго. Адже колись настане кінець, який може не бути початком чогось нового.  І коли так станеться, ти будеш шкодувати, що в свій час розповідав так багато. Треба висловлюватись, але бувають такі речі, про які слід мовчати, навіть якщо дуже погано. Треба навчитись мовчати, хоча це дуже важко і не кожен навчиться тримати власні таємниці.