Забудь усі слова, що говорила я тобі,

Як в липні ми гуляли під дощем,

Як клявся ти мені у вічній дружбі

І жили ми одним календарем.

І як у пахощах ромашок ми тонули,

Як говорив мені, що все можливо

І наші дні, як вітер промайнули,

А я дивилася на тебе так мрійливо .

І думала про тебе кожен день,

Як ти писав мені вірші у серпні,

а потім зрозуміла-влучив у мішень

і не змогла прийняти тих обмежень.

Та все пройшло, хоч як хотіли зберегти,

Та в пам’яті моїй завжди ти будеш

І зможу я тобі завжди допомогти

Та й ти навряд усе забудеш…

Смотрю на тебя и хочется плакать,

Не знаю, как дальше мне жить.

Мы не подходим по знаку зодиака,

Но ето не мешает мне тебе звонить.

Правда, хочу к тебе приткнутся

И каждую секунду целовать,

Но ты не хочешь даже улыбнутся,

Не то, чтоб годы вместе проживать.

 И каждый вечер жду звонка,

Не сплю ночами, о тебе мечтая

И лишь хочу перед тобою возникать,

Но не могу забыть, что у тебя другая….

Я так хочу забыть те дни

Когда с тобою я гуляла.

Ты говорил мне: «Подойди»,

Но нам с тобою было мало.

Нам было мало всех тех дней,

Что проводили с тобой рядом.

И я ставала все грустней,

Когда просчалась с тобой взглядом.

Но миг настал. Ужасный миг,

Когда тебя я потеряла.

Я поняла тогда-послений клик

Й душа моя затрепетала.

Но я живу тобою до сих пор

И не могу подумать на минуту,

Что для меня уже давно ты мертв

И в жизни был ты-промежуток…

Ето была осень

Средина октебря

Ты меня уносишь, 

Туда, где плачу я.

Мне тяжело одною

В холодную пору

И я даже не спорю,

Что я иду ко дну.

Как тяжело понять,

Что рядом тебя нет.

Как трудно будет жить

И не узнать ответ.

Я плачу каждый день,

Хочу к тебе вернутся.

Не знаю, ждать ответ,

Или в себе замкнутся...

Ви помічали, що насправді очі у кожного різні. Не буває однакових двух пар очей. Навіть, якщо це темно-карі, то все одно вони не однакові. А все тому, що це власний портал. Так, портал у світ людини, в її душу. Коли ти дивишся в очі, ти можеш зрозуміти багато що про людину. Яка вона, про що думає, що хоче зробити. Очі дійсно ніколи не брешуть. Ними навіть можна спілкуватися, говорити, адже це не лише орган зору. Коли ти любиш, ти тониш вже не у своєму власному світі, а у світі коханого. Навіть не хочеться повертатись у реальність, адже там не стільки фарб. Але часто буває, що очі випромінюють стільки суму та горя, що нічого вже, здається, не випромінює щастя. Дивишся на таку людину і сам, ніби, впадаєш у дипресію. Але найгірше-це порожні очі. Дивишся і нічого не бачиш. Ні смутку, ні болю, ні кохання, ні навіть надії. Абсолютно нічого… розумієш, що саме для цієї людини життя вже не має сенсу і не знаєш, що буде далі. Стає просто страшно, що такі люди ходять серед нас, живуть, але не мають емоцій. Вони, як ляльки. Є оболонка, вони говорять, але чути вже не можуть, як і логічно думати, мріяти, сподіватись, чекати. Бути такою людиною гірше за смерть...

Так важко втрачати людей. Але це ніколи не припинеться. Ви були найкращими друзям? Так, але в цьому питанні головне слово-були. Друзі часто стають просто незнайомцями. А найгірше, коли ти бачиш, як вони віддаляються. Є біля тебе людина і немає… в одину мить все переривається. Чому? Може бути дуже багато факторів. Але якщо вже так сталось, то пам*ятай, що не лише з тобою таке і що це не востаннє. Потрібно відпускати людей. Будь то друг чи кохана людина, яка кинула вас. Все дуже важко, але з цим потрібно змиритись. Якщо людині не комфортно знаходитись з вами, нудно, то чому вона має робити це? Це звучить не дуже добре, але це правда. Колись ми всі знайдемо того найкращого друга, з яким проживемо все життя, або ж не знайдемо, але натомість матимемо найкращу другу половинку, яка буде завжди у будь-якій ситуації. Думаю, це не гірше. Головне ніколи не пригнічувати самих себе і не думати, що причина саме у вас, шукати мінуси, адже дуже часто причина взовсім у іншому, просто у всього є свій термін придатності...

Як часто в житті з нами трапляються жахливі моменти, про які ми хочемо якнайшвидше забути, але, як на зло, забувається не дуже швидко. Але є такі моменти, які насправді минають дуже, просто дуже швидко, але ми хочемо, щоб ці хвилини тривали вічно. І часто, коли згадуємо про ті чудові моменти життя, хочеться повернути час назад. А уявіть, якби це було реально. Реально повернути час назад. Тоді б ми могли в будь-яку хвилину повенутись у минуле і пережити все заново. Але поверати час так, щоб переживати ті ж самі відчуття, переживання, емоції. Все, як в той момент. Було б непогано, якби таке траплялось уві сні, бо погодьтесь, що посеред вулиці, якби люди зависали у минулому було б не найкращим варіантом. І перед сном нас б не тривожили спогади, ми засинали швидко і поринали у казку, свою власну казку. Ми б знали про фінал, але це не заважало нам переживати ті моменти. Я багато що віддала за таку маленьку здібність. Взагалі, якби люди могли контролювати хоча б свою пам*ть (на приклад забувати щось дуже швидко, а щось пам*ятати роками; повератись у минуле уві сні) було б більше щастя на Землі...

Кожен третій підліток вважає себе самотнім. Найчастіше через невзаємне кохання, рідше через проблеми в школі чи в сім'ї. Тому все більш розповсюджується куріння неповнолітніх. Таким чином люди просто знижують, як вони думають, стрес. Але самотність не має віку. Не вважливо, чи тобі 15-16, чи 50-60 років. У буль-якому віці ми хочемо мати підтримку не лише від батьків. Нам всім потрібо мати кохану людину, але щоб все було взаємно, а таке трапляється нечасто. Кожен по-своєму заповнює порожнину в середині себе. Хтось береться за пляшку алкоголю, хтось за цигарки, а хтось з головою поринає у книги чи фільми. Головне вірити, що колись все налагодиться. Але, як на мене, найстрашніше- це самотність у похилому віці, адже тоді, як таких друзів-немає. Ти залишається на одинці з собою. Вже старенький(-а) і просто хочеш уваги, а немає від кого чекати, хочеться поговорити холодними вечорами, а немає навіть кому вислухати, не те, щоб дати пораду. Але потрібно не забувати, що коли ви знайшли свою людину, то не відпускайте її, знаходьте компроміси, шляхи примирення...

Зараз всі кажуть, що зовнішність- не головне, бо на першому плані стоїть душа. Але кажуть/пишуть так, бо це стало модно. Всі ці фільми з неймовірним коханням, де найгарніший хлопець школи/університету починає зустрічатись з товстою, негарною дівчиною і всі їм заздрять, або схожі історії в книгах. Але якщо подивитись на світ прозоро, то можна почути на вулицях, як люди осуджують інших, бо в них не така фігура, зуби, голос, зовнішність в цілому. Але більшість таких людей постять на своїх сторінках в соц.мережах взовсім інше. І кожен з нас має таку звичку. Ми- люди всі такі, просто хтось іноді звертає увагу на душу, а хтось одразу заносить «недосконалу» людину у власний чорний список. Ми знаємо, що потрібно, але робимо/говоримо взовсім інше у своєму колі друзів. Не ретвіть те, що не підтримуєш. Просто показати, що ти добрий і для тебе на 1-му місці душа. Навіщо? Який в цьому сенс? Просто спілкуйся з людиною, хоча зараз вже стає це важче. Та все таки існують винятки. Можна побачити у міському транспорті неймовірного хлопця, який тримає за руку повненьку дівчину, яка тим часом їсть Біг Мак. І вони щасливі, а інші впевнені, що він з нею не через кохання і зраджує при першій можливості. Ми не можемо прийняти факт, що слова з наших соц.мереж реальні...

Кожен з нас дивиться на інших. Ми завжди порівнюємо себе з кимось. Змагаємось за славу, компліменти, почуття. Всі хочуть, щоб їх пам'ятали. Дуже багато людей заздрять іншим і радіють, коли в них все погано, адже тоді вони почуваються кращими. А коли хтось дійсно вище. Чисто зовні, чи у навчанні, на роботі. Будь-де. Люди шукають підступ, адже вони не вірять у чисту перемогу. Коли ти щасливий, не говори про це всім. Також не розповідай багатьом про свої плани, наміри, адже це добра не принесе. Коли ти досягаєш успіху, то всі про це дізнаються. І припини цікавитись чужим життям. Задумайся над своїм. Вдосконалюйся. В кожного є купа недоліків. Тому працюй над ними. Частіше ми знаємо лише частину життя і судимо про ті чи інші вчинки, але як можна судити, якщо не знаєш навіть половини?! Коли злишся, що у тебе не виходить так, як в когось, то задумайся-може, ця людина працювала, коли ти лежав на дивані, дивлячить телевізор. Ти ніколи не знатимеш всього, а судиш так, ніби тобі все відомо до найменшої дрібниці. Требе пам'ятати, щоб ти не робив, тебе будуть обговорювати, але припини це робити сам, адже якщо кожен замислиться над цим, то буде більше радощів і менше заздрощів. Навчись тримати власні таємниці в секреті!!!