Мені здавалось, що закохатись в людину за один день просто нереально. Це дійсно так. Вистачає декілька хвилин, щоб людина сподобалась, але закохатись-НІ. Тобі просто хочеться все більше часу проводити з ним, дізнаватись його звички, про захоплення, стиль і дивитись у очі. Навіть тонути. Поринати і не хотіти покинути світ його блакитних очей. І так хочеться тонути разом. Все робити разом. Лише ви двох на всьому світі. Сам світ належить вам. Так чудово кожен день прокидатись з думкою про нього і засинати теж. А кожну ніч згадувати ці поцілунки. Він не просто цілував тебе. Він віддавав тобі свою душу у цьому поцілунку. А його посмішка. ЇЇ неможливо забути. Вона така щира. Вона, як польова квітка. Така ж справжня. А його руки. Вони сильні. Ти відчуваєш себе, як за кам'яною стіною. Хочеться весь світ пройти, тримаючи його міцні руки. А ці чудові моменти, коли ви поринаєте у дитинство. Ви найщасливіші. Навіть, коли ти не маєш настрою, побачивши його, ти починаєш розуміти в чому сенс життя. В ньому. Так, так саме в одній людині. Головне знайти його. Взаємне кохання-це найкраща річ. Почуття, емоції, спільні події, враження, поцілунки. З ним ти забуваєш про всі правила. Гуляєш до пізньої ночі, хоча знаєш, що мама насварить. А тобі все одно. Ти готова слухати всі ці дорікання, але в той момент живеш тим поцілунком. Головне вчасно зрозуміти...

Всі люди-різні. В цьому і наша фішка. Кожен день ми зустрічаємо десятки, а то й сотні людей. Але нас всіх об'єднує одне: ми хочемо бути щасливими. Всі прагнуть різного, та щасливі однаково. Майже кожен має роботу, яка приносить скоріше гроші, ніж задоволення. Саме тому всі мають право на відпочинок. Хтось щасливий, коли спить 24/7. Хтось провдить свій відпочинок на свіжому повітрі. В прямому сенсі. Живе в лісі, біля озер і т.д. для когось відпочинок заключається в часі, проведений разом із друзями.Але для всіх відпочинок=щастя. Тому не може тривати занадто довго, бо тоді це буде банальна буденність. Тоді ми припинемо цінувати такі рідкі моменти. Саме тому потрібно усердно працювати, щоб після цього настала та хвилина щастя, яку слід використовувати на всі 100%Тоді життя матиме сенс...

01.06-знову літо. Ще у вересні здавалось, що до цього дня так багато часу. Просто не вірилось, що все закінчиться так швидко. Це навчання, школа, підйом о 7.15. Але все так і закінчилось. Ми пройшли довгий час за одну мить. Тому зараз маємо цілих 3 місяці ЩАСТЯ. Ми можемо висипатись, грати на гітарі, гуляти, співати, читати коли ми хочемо і що хочемо. Робити моменти. Можна не спати ночами, а потім висипатись до 3-х годин дня. Їздити купатись, подорожувати, виконувати дурнуваті плани. Робити життя, жити дрібницями. Цей час наш і не потрібно його псувати цілодобовими поседеньками в інтернеті, соц.мережах. Виходь на вулицю! Читай! Розвивайся й відпочивай. Почни робити те, що давно хотів. Цей час для тебе, твоїх маленьких мрій. Проводь найбільше часу з тими, з ким хочеш. Смійся, пиши, малюй, твори! Присвяти якийсь день чи декілька лише для себе. Зустрінь захід і схід сонця. Фотографуй! Друкуй фото і насолоджуйся! Це твоє літо! Наше літо! Пий багато води, усміхайся, слухай улюблену музику, катайся на велосипеді, їж фрукти, забудь про невдачі, виконуй свої бажання, заводь нові знайомства, пиши твори, створюй власну атмосферу і йди далі, не озираючись! Ти можеш! Це в твоїх руках! Все в твоїх руках!

Не потрібно все ламати цими зізнаннями. Я й так усе це знаю. Але почуття не взаємні. Мені подобається проводити з тобою хвилини. Ми можемо годинами розмовляти. В нас багато тем. Та що там тем. Ми можемо говорити про все. Що в голову лише прийде. Знайомі з самого дитинства, тому іноді згадуємо те, що було, чого не повернути, ці чудові дитячі миті. Я не хоче, щоб це все знищилось в один момент. Вже нищилось. Багато разів я думала, що вже все. Спілкуванню кінець. Але кожен раз ми повертались на початкові відносини. Все просто чудово. Тому не треба, чуєш?! Не треба! Не ламай все знову! Я знаю, і ти знаєш. Ми все знаємо, але не потрібно говорити все в голос. Прямота не завжди доречна. Іноді вона ламає те, що в нас є. Чесно? Мені достатньо. Я завжди мріяла про такого друга, як ти, тому краще будемо далі мовчати...

Спочатку ти дізнаєшся про його закоханість в тебе. Потім він сам тобі про це говорить. Ти починаєш про нього думати. Зважуєш його недоліки і плюси. Може він не такий вже й поганий? А може він мені подобається? Мені ж цікаво проводити час з ним, але не уявляю його, як свого хлопця. Але добре відношусь до нього, а він закоханий. Знайомі давно. Але якщо немає взаємних почуттів, то навіщо це все? Навіщо вбивати собі в голову те, чого насправді немає.Потрібно чекати людину, з якою будуть взаємні відносини. Тобто взаємне кохання. Коли ти будеш прокидатись і думати про нього, а він про тебе. Хочеться телефонувати йому кожен день, знати, що він робить. Хочеться цілувати його губи і знати, що це все взаємно. Дійно, таке буде, а зустрічатись лише через жалість просто ТУПО, адже тоді твоє щастя омине тебе, хоча багато хто вірить у долю. Я думаю, що ми самі обираємо собі шлях і ніхто нам його не будує. Звісно, є ситуації, під час яких ми заводимо нові взаємини, але що буде далі залежить від нас. Тому чи є сенс зустрічатись без великого кохання? В 16 точно НІ, та й у старшому віці теж. Адже тоді людина тобі швидко набридне, ти будеш думати про те, яку помилку допустила і що життя могло скластися взовсім по-іношому, більш позитивно чи негативно не знаєш, але по-іншому — ФАКТ. Тому ми самі будуємо свою долю і не потрібно шукати сенс там, де його немає...

Так швидко пройшли ці 9 місяців. З самого початку здавалось, що рік буде дуууже довго йти, але все минуло, як одна секунда. От тепер ми найстарші в цій школі. 11 клас. Наступний рік пройде ще швидше, ще +ЗНО. Все це з одного боку чудово, а з іншого дуже сумно, адже з цими людьми пов'язані спогади з цілих 10 років, поки що. І всі розійдуться. Хоча це ще одна сходинка вгору. Маємо іти у дорослий світ через рік. А поки потрібно насолоджуватись останнім справжнім «шкільним» літом. А потім настане рік, який треба буде готуватись до екзаменів, адже від них залежитиме наше майбутнє. 

У світі так багато цікавих місць, де можна відпочити духовно. Це моря, океани, забуті пляжі, гори, поля і багато чого іншого. Де ти сам сідаєш, без нікого. Хочеш, можеш послухати улюблену музику, можеш почитати найкращу книгу, а хочеш-мрієш. Також можна просто забутись, думати про своє, особисте і ніхто тебе не потривожить. Підіймаєш очі і бачиш найкращі краєвиди, такі, як на картинках в Інстаграмі. В той момент ти розумієш, що світ чудовий і не потрібно своє життя витрачати на дрібниці, непотрібні речі. Хочеться там потонути, поринути в себе і милуватись. Саме в ті хвилини ти розумієш, як це круто бути самому. Не завжди, а саме так, іноді, коли не хочеться нікого бачити, чути, а лише жити для себе. Просто подумати про життя. Робити те, що хочеться і нікому нічого не пояснювати. Мріяти в самоті просто неперевершено. Це не означає, що ти самотній, нікому не потрібний, а те, що треба знайти хвилину для себе, щоб відпочити від усіх. Саме тоді можна не підключати навушники до свого телефону, а увімкнути на повну гучність, щоб просто грала на задньому плані, а ще краще, коли чуєш ледь помітний спів пташок, звук морських хвиль, а головне, що навколо ні душі… Так важливо знайти хвилину для себе, для прекрасного, для духовного відпочинку...

Так багато проблем у кожного з нас, але багато вирішують піти легшим для себе шляхом, просто обрізати все. Взяти ніж і порізати собі зап'ястя. Це боляче, вони це розуміють, але це мізерна біль в порівнянні з їхніми проблемами. Всі осуджують таких людей. Я теж не одобрюю таке рішення піти від проблем, але чомусь люди думають, що більшість суїцидів через нещасне кохання в підлітковому віці. Але це не так!!! В когось померла мама і він/вона не змогла пережити це. Хтось втратив все: квартиру, дітей, жінку, які померли в автокатастрофі. І людина не бачить сенсу жити далі без них. Всім легко говорити, що суїцид це не вихід, але хтось просто не бачить іншого шляху. Дуже важко вирішити себе вбити. Рішитись на такий крок. Просто знати, що через годину вже не буде існувати такої людини, як ти. Кінець… Коли замислюєшся над ти, що хтось зараз, в цю секунду покінчує життя, то стає не по собі… Головне не впадати в дипресію і вірити, що далі буде краще. Вірити і надіятись, що все буде добре рано чи пізно. В світі ще стільки цікавих місць, міст де треба побувати. Головне не опускати руки, в якій б ти ситуації не був...

Подивись за вікно. Що ти бачиш? Особисто я бачу лише коробчасті будинки. Маленьку купку людей, які ідуть в дві сторони. Вони порожні. В моєму місті немає, що робити. Всі живуть зі своїми проблемами. Місто маленьке, мізерне. Багато людей ледь-ледь зводять кінці з кінцями. Розваги? В цьому місті давно про них забули. Все, що може бути-це «порожній» концерт на якесь свято. Люди туди ідуть, адже більше немає куди. Коли з'являється можливіть кудись поїхати, то ніколи не прогавлюю цей шанс. Коли вириваєшся з порожнього міста, то ніби наповнюєшся новою енергією. Кожен день бачу тих самих людей. Вже приблизно знаю, де хто живе, працює. Якщо взяти дітей шкільного віку, то знаю міні-біографію багатьою. Думаєш цього хотілось?-НІ. Просто місто настільки мертве, що так виходить саме по собі. Це набридає, адже хочеться чогось нового, хочеться розвиватись, а не ходити тими ж самими дорогами і вже впізнавати собак на іншому кінці міста. Гуляєш завжди тими самими дорогами. Вже була скрізь. Дає надію лише думка про те, що настане час і я покину це місто. І лише іноді буду навідуватись додому. Великі міста дають тобі якісь шанси в кар'єрі. Кажуть, що завжди буде тянути у власне, рідне місто, але по суті, що тобі дало це місто? Навчання? Його можна було здобути де-небудь. Друзі? Це поняття не ординарне. Адже якби ти родився в іншому місті, що твої друзі вже не були ними. У великому місті в людей власні проблеми, їм не цікава твоя репутація, твій стиль, думки. І чоловік, якого ти сьогодні побачив 90% не зустрінеш знову, а не те щоб ще знати його місце роботи. Всім все одно один на одного і це шикарно, адже ніхто не буде тебе обдивлятись(оцінювати), адже нікому це вже не потрібно. Кожен думає про себе, своє коло спілкування, а не про всіх зустрічних людей, бо кожен день їх тисячі. Більше місто-більші можливості, цікаві місця, люди. Хоча можна розвиватись у маленькому місті, але важко це робити в такого мертвому, як моє. А жахливо те, що воно таке не одне...

Знаєш, з дитинства говорили, що так добре мати хорошу уяву, але з часом починаєш замислюватись над цим. Ти починаєш мріяти про краще життя, уявляти його. Уявляєш чудове майбутнє, що маєш другу половинку, друзів. Та що там казати, ти уявляєш, як складеться твоє життя… але в певний момент все руйнується на очах. Все іде не по-твоєму плану. Мрії руйнуються і залишаються мертві сподівання. Після чого починається дипресія. Всі думки про те, що склалось взовсім не так. Ти жив лише мріями, які вже вбиті. Потрібно жити реальністю, а не ілюзіями. Але по суті, що поганого в тому, аби мріяти? Треба знати міру, яку мало хто може дотриматись. Адже так добре, коли ти уявляєш чудове майбутнє, але виходить все по-іншому. Ти розумієш, що все могло б стати так, як в мріях. Думаєш, що зроблено не так, звинувачуєш себе, але для щастя недостатньо однієї людини і її власної уяви. Ми не припинимо уявляти краще життя, думати про ситуації, які ніколи не будуть реальністю, через що будемо завжди битись об те ж саме сотні разів...