У кожного з нас є мрія. Навіть не одна. Майже кожен день ми про щось мріємо, уявляємо, що було, якщо б життя склалось по-іншому. Думаю, що в кожного є своя найпотаємніша мрія, про яку ніколи й нікому не розповісиш, все життя будеш тримати в секреті. І це-природньо мати таку мрія і взагалі мріяти. Коли ти мрієш, то потрапляєш в свій ідеальний світ, де тобі не треба прикидуватись, тебе оточують твої люди, з ким тобі комфортно. Найкраще в мріях те, що ти не повинен собі в чомусь відмовляти. Можеш створити щось нове, викинути непотріб, стати тим, ким хочеш, мати, що хочеш, і ніхто ніколи тебе за це непокарає і нічого тобі не скаже, адже це твої власні мрії, твій світ. Чудово, що мрії не мають віку. Адже мріяти може і немовля, яке тільки-но почало ходити і старенька бабуся, яка доживає віку. Звісно, рідко коли мрії стають реальністю, особливо, коли вони просто фантастичні, але ти можеш на декілька хвилин покинути цей світ і поринути в казку, де ти-письменник і головний актор всіх дій. А коли одна з твоїх мрій стає реальністю, то ти відчуваєш себе на сьомому небі від щастя і розумієш, що нічого кращого за це й бути не може. Якщо мрія на перший погляд здається нереальною, то подумай, може, якщо прикласти максимум зусиль, вона стане реальністю. Але в кожного має бути його блакитна мрія, в яку він буде поринати, коли життя звадатиметься нудним, без сенсу, несправедливим. Це саме те місце, куди ти можеш втікти, навіть від самого себе.

В 21 столітті люди забули значення слова кохання. Всі чомусь думають, що справжнє кохання не може існувати, якщо тобі всього лиш 14 чи 15 років. Це все насправді стереотипи, які слід зламати. Хіба не чудово, коли ти зустрічаєшся з 14 років, а потім одружуєшся на цій людині. З нею ти пройшов і вогонь, і воду. Саме ця людина знає про тебе найбільше. Були і сварки, і дуже веселі моменти. Якщо в когось так виходить, і ти доживаєш до старості саме з цією людиною… це чудово. Хіба не круто сісти двом стареньким, коли вже під 70 років і згадати всі ці моменти, починаючи з 14 років. Як на мене, це незабутньо і неперевершено. Але зараз всі говорять так часто слово кохаю, що вже не розуміють, що воно означає… Це дуже сумно. Коли люди знають один одного максимум 2 тижні, а то й менше і вже говорять-люблю… Це парадокс. Як на мене, то щоб сказати це слово, має пройти багато часу, ти маєш знати людину, її думки. А  не казати люблю, а через тиждень розходитись і казати поза очі погане про цю людину… Просто слід фільтрувати свої слова і не забувати значення слова кохання, адже воно має дуже великий та серйозний зміст. Принаймі я так вважаю.

Скоріше всього, що кожен має друга або друзів. Ну принаймі так вважає, але чи насправді це так? Пишатись, що маєш багато друзів, як на мене, трохи не правильно, адже друг-це людина, яка перевірина роками. Коли хтось стверджує, що має найкращих друзів 5 чи більше, то становиться просто смішно. Адже це виходить, що 5 людей знають всі твої сектери, однаково допомагають, завжди приходять у скрутну хвилину й підтримують. Це безглуздя!!! Можливо, я й не права, але найкращий друг може бути лише 1, а інші просто друзі або навіть знайомі, адже і в список друзів не кожного запишеш. Друг, якого вважав найкращим довгий період часу, може різко зрадити, підвести або підставити і до цього треба бути готовим. Завжди мають бути секрети. Це те власне, що має залишатись лише твоїм назавжди. Говорять, що друзі пізнаються у біді, але в теперішній час багато хто втрачає друзів, саме в щасливі періоди життя. Люди дуже заздрісні і часто не переносять вдач оточуючих, тому не варто ділитись усім навіть з найкращим другом. Найчастіше у людей похилого віку, як таких друзів не існує. Чому? Ні, вони не померли. Просто якщо до старості залишиться той найкращий друг, то це буде велике щастя, яке випадає далеко не кожному. І цим можна пишатись, адже це свідчить про те, що з цією людиною пройдений величезний шлях, ці люди пройшли через горе, сміх, радість, переживання, суперечки, але залишились друзями. Тому слід фільтрувати свої слова, не розголошувати власну інформацію і обов'язково залишати шматочок місця у серці, про яке ніхто не знає. Потрібно правильно обирати друзів, і не називати всіх НАЙКРАЩИМИ...

Кожен день ми думаємо, робимо щось корисне або ж навпаки. Ми плануємо майбутнє, хоча не знаємо, що буде через хвилину. Ми часто хвилюємось через такі дрібниці, які нам по суті не важливі. Ми приділяємо так багато уваги людям, які цього не заслуговують і не помічаємо тих, хто сильно хоче бути поряд. Через постійні хвилювання сильно болить голова, організм зношується набагато швидше, але навіть це нас не зупиняє. А потім, коли прожили всього лиш якісь 30 років, ми купуємо таблетки, адже без них життя просто зупиниться. Ми маємо думати про себе з дитинства, ну з настанням повноліття точно. Але це не відбувається. Саме страшне те, що всі чудово розуміють, що змінити нічого не можна, але продовжують хвилюватись, а ще гірше, коли зриваються на оточуючих, тим самим добиваємо їх, як себе. Наші думки ніколи не дадуть нам спокою. Але ми ж сильніші за них, адже це ми маємо контролювати їх, а не вони нас!!! Якщо подумати, то те, через що ми хвилюємось, впадаємо у паніку не варте нічого. Найчастіше ми собі самі придумуємо проблему і не бачимо, що вона така банальна. І якщо посидіти хоча б 5 хвилин можна з легкістю знайти відповіді на всі запитання, але ні, ми робимо цю проблему проблемою всього життя. Суспільство має задуматись над цим. Коли малі першокласники переступають поріг школи з посмушкою на обличчі, вони ще не знають, що їх чекає попереду. Вже з 6-ти років нас не покидають думки про навчання, потім про екзамени, про вступ у навчальний заклад, про роботу, квартиру, особисте життя, дітей і т.д аж до самої старості… Слід задуматись про майбутні покоління, змінити методику навчання, спілкування, адже нам потрібна здорова нація, а не купка недорозвинених психопадів, які хвилюють через дрібниці, а потім скаженіють і стають в'язниками своїх думок.

Кожну ніч нам сняться сни… як стверджують науковці, то навіть не один, а декілька, але ми можемо памятати лише останній. Але й його ми часто забуваємо. Навіть коли хочемо згадати, то не можемо. Рідше можна спостерігати, що коли тільки-но прокинулись, то сон пам'ятаємо, але пройде декілька хвилин і все забудимо. Чому ж так? Гадаю, що це все спеціально. Якби сни були всі виключно хорошими, то люди ще частіше засинали, приймали снодійне, щоб втікти від суворої реальності, і прокинувшись, ще довго пам'ятали цей чудовий сон. Це було б великою проблемою, або ж навпаки — втечею від проблем. А якби сни були погані? Тоді б ми все пам'я тали, і це було б жахливо. Тоді люди старалися б не заснути, адже потрапляєш у фільм жахів, де ти часто граєш головну роль. Багато б хто сходив з розуму, і збільшилась би кількість суїцидів у цілому світі. Іноді люди пам'ятають сни, які бачили у далекому минулому, навіть у дитинстві. Чому? Я думаю, що саме цей сон відіграв якусь велику роль у формування особистості, можливо, це і є страх, який буде супроводжувати людину до самої смерті. А по суті, що таке сни? Звідки вони беруться? Можливо, це просто плід нашої фантазії, або ж хтось посилає нам їх, щоб щось повідомити. Але, як не крути, то сон- це чудово, адже весь організм оновлюється, і цікаво іноді дивитись сни, особливо, коли вони чудові, насичені і відображають те, що б ми хотіли побачити насправді. Саме тоді, коли ти прокидаєшся і ще пам'ятаєш ці чудові моменти сну, відчуваєш себе найщасливішою і знаєш, що нічого неможливого не буває!