Мені здавалось, що закохатись в людину за один день просто нереально. Це дійсно так. Вистачає декілька хвилин, щоб людина сподобалась, але закохатись-НІ. Тобі просто хочеться все більше часу проводити з ним, дізнаватись його звички, про захоплення, стиль і дивитись у очі. Навіть тонути. Поринати і не хотіти покинути світ його блакитних очей. І так хочеться тонути разом. Все робити разом. Лише ви двох на всьому світі. Сам світ належить вам. Так чудово кожен день прокидатись з думкою про нього і засинати теж. А кожну ніч згадувати ці поцілунки. Він не просто цілував тебе. Він віддавав тобі свою душу у цьому поцілунку. А його посмішка. ЇЇ неможливо забути. Вона така щира. Вона, як польова квітка. Така ж справжня. А його руки. Вони сильні. Ти відчуваєш себе, як за кам'яною стіною. Хочеться весь світ пройти, тримаючи його міцні руки. А ці чудові моменти, коли ви поринаєте у дитинство. Ви найщасливіші. Навіть, коли ти не маєш настрою, побачивши його, ти починаєш розуміти в чому сенс життя. В ньому. Так, так саме в одній людині. Головне знайти його. Взаємне кохання-це найкраща річ. Почуття, емоції, спільні події, враження, поцілунки. З ним ти забуваєш про всі правила. Гуляєш до пізньої ночі, хоча знаєш, що мама насварить. А тобі все одно. Ти готова слухати всі ці дорікання, але в той момент живеш тим поцілунком. Головне вчасно зрозуміти...