Про яку власну думку може взагалі іти мова, коли самі близькі не сприймають тебе таким як ти є? Жахливо усвідомлювати, що тебе хоче змінити не соціум, а твої друзі, кохані люди. Якщо виникли якісь почуття, що вони виникли при тих обставинах, а якщо змінювати свою точку зору прямопропорційно до думки тих, з ким спілкуєшся, то назавжди втратиш себе. І коли настане час зустрічі з «твоєю» людиною, то вона пройде повз, адже ти не той, ким був. Ти навіть не той, ким тебе створили, ти просто ганчірка, яка підлаштовується під всіх, щоб задовільнити потреби їхньої самозакоханості. Жахливо, коли вічно вказують на недоліки, звинувачують у неправильності дій, вчинків і думок. Це настільки огидно, що хочеться оглохнути, щоб не чути цього всього. Підлаштовуватися під когось-це не хороше ставлення чи підтримання відносин, а звичайне ЛИЦЕМІРСТВО. Якщо ви не згідні з «друзями» у багатьох питаннях і вони вас не підтримують, а ще звинувачують у чомусь, то це не ваш егоїзм чи ваша помилка в характері, а просто сигнал про те, що варто щось змінювати і не завжди в собі. Тобто, найчастіше це не потребує зміни себе, власного «я», а зміни того соціуму, який не сприймає вас таким, як ви є. Найжахливіше те, що чим далі, тим важче знайти спільну мову з тими, в кому раніше бачив той спокій і підтримку. Люди змінюються і прагнуть, щоб ви змінювалися під них, але це глобальна помилка, яку не варто допускати. Це просто непотрібна жартва. А жертвою в таких ситуаціях є ви...

Дуже часто ми чуємо від інших, що не потрібно звертати увагу на те, що говорять люди, не хвилюватись через завалений екзамен, що все в цьому світі можна змінити  і всім в цьому світі керує доля… Що ж… з дечим я згідна. Наприклад з тим, що потрібно бути самодостатньою, вміти постояти за себе. Насправді, це не так і просто, але цілком можливо. Звісно, краще, коли ви маєте друга/подруга, яка завжди підтримає і піде проти всіх разом із вами. Але також ми живемо в соціумі і ігнорувати всіх буде просто неможливо. Не з тієї причини, що це психологія, ми люди і прагнемо спілкування. Просто потрібно знати що і кому сказати. Інколи варто погодитись на словах із думкою людини, навіть якщо ви так не думаєте. Адже це може бути дуже впливова особа. Головне ніколи не зраджувати своїм принципам і не змінювати власну думку в себе в голові. Якщо ти дивишся у дзеркало і тобі все подобається, твій стиль, навіть якщо він не співпадає з 90% населення, то не треба боятися виходити на вулицю. Будуть обговорювати виключно ті, які не здатні самовиразитись, тому їм вигідно, щоб усі були однакові, як дві краплини води. Навіть якщо ваші близькі, кохані кажуть, що мені не подобається твій стиль і ніяк не аргументують, а лише типу-так же ж ніхто не ходить! Чим ти гірша за них? 
   Не потрібно змінювати себе. Адже одяг-це всього лиш оболонка. Справді рідні ніколи не цуратимуться, а якщо вже так сталось, то потрібно задуматись, чи дійсно вони варті вашого спілкування. Я не кажу про те, що потрібно ходити напівголим. Ні… я сама проти цього. Але є люди, які просто обожнюють великі речі, або ходять виключно в одному кольорі чи обожнюють яскраві/темні помади. Це їхнє життя. Вони самовиражаються, на що не спроможна більша частина людей. І, повірте, знайдеться людина, яку саме ця ваша ізюминка привабить. Завжди будуть однодумці. Інколи це книги, інколи музика, а якщо пощастить, то і люди. Не потрібно втрачати своє «я» задля того, щоб хтось почувався з вами комфортно, щоб бути такими, як більшість. Самовиражатись не означає зріктись від соціуму. 

Більшість людей, поставивши собі ціль, незабаром забувають про неї. Тобто, ціль перетворюється в певну мрію, а потім зникає з пам*яті. Особисто я захоплююсь людьми, які знають, що хочуть від життя, не витрачають свій час даремно, працюють над собою і завжди досягають цілей. Всі розуміють, що цілі й існують для того, щоб прагнути чогось більшого, ніж маєш. Отже, це цілком можливо втілити в життя. Але особисто для мене заважає така банальна, але цілком реальна причина-лінь. Старші люди кажуть, що весь час займають соц.мережі, інтернет в цілому. Але хіба це дійсно причина? Людина сама керує своїм часом, вона має розтавляти правильно пріорітети. Часто можна почути від дорослих, що інтернет-розповсюджувач негативу і саме він впливає на тупість молодого покоління. Але задумайтесь, інтернет-це найкраще, що є. Тут стільки інформації. Немає перешкод, щоб вивчати нове. Хочеш освоїти психологію, літературу інших країн, історію, інформатику, або ж іншу науку, немає нічого неможливого. Звісно, дуже багато в інтернеті і порнографії, насильства, але хіба немає про це книг? Але чомусь я ніколи не чула, що хтось виступає проти книжок. Думаю, це стереотип, який оволодів людьми. Просто потрібно фільтрувати інформацію. Але найстрашніше, коли люди живуть і нічого не хочуть. Тобто, навіть не ставлять цілей. Що є, те є. Це дуже жахливо, як на мене. В 21 століття стільки можливостей, гаджетів, технологій, але кладовище невиконаних цілей зростає. Мрії так і залишаються лише мріями, люди деградують, в інтернеті частіше заходять на порно сайти, аніж у Вікіпедію. Це дуже страшно. Маючи всі можливості для реалізації себе, як людини, ми просто самознищуємось... 

Дуже багато дітей шкільного віку хочуть скоріше вирости лише тому, що ненавидять школу і хочуть швидше закінчити її. Дійсно, наша освіта далека від досконалої, але мене вражає, коли діти кажуть, що математика не знадобиться в житті, як і географія, вивчення мов(так, навіть таке говорять) та інші «непотрібні» предмети. Я згідна, що всі 20 предметів, що ми вивчаємо в школі точно не знадобляться, а особливо у випускних класах, коли і так дуже багато часу йде на підготовку до ЗНО, та й ще треба вчити художню культуру та ходити на фізкультуру(хоча в дійсності там ніхто нічого не робить і цей час можна було б використати з користю). Дійсно, цим ми вбиваємо своє життя. Але не можна позбутись географії, математики, фізики, хімії і т.д. Причиною цього є те, що це тренування нашого мозку. Хтось тренується, коли вивчає нові іноземні слова, хтось під час вивчення нових формул, а хтось складає програми. Тобто, кожен обирає сам собі вид діяльності, який допомагатиме еволюціонувати. Але, на жаль, існують люди-овощі. Врахуємо той факт, що світ прогресує із швидкістю, близькою до світлової. Тобто, як би ми не намагались, не встигнемо за світовим прогресом, отже, як не як ми деградуємо всі. Але люди, які ніяким чином не тренують свій мозок просто перетворюються на картоплю. Не думаю, що когось це приваблює. Але ми самі обираємо собі життя, позиції і розтавляємо пріорітети… головне зробити вибір, а не слухати оточуючих чи, ще гірше, сидіти вдома, як картопля.

Так багато в світі стереотипів, придуманих стандартів, які ніхто не може чи просто не хоче рушити. Так і живемо у рутині. Майже для кожного щастя заключається в сім*ї, дітях, кар*єрі, будинку. Це все так банально. Але всі коли чують від когось, що це їхня мрія, то стверджують, що людина має ціль. Отже, скоріше всього чогось досягне. Дивлячись на людину, яка має хоча б половину з цього списку, більшість скаже, що то щастя. А якщо людина поставить собі ціль об*їздити світ, але не маючи вищої освіти, все своє життя шукати сенс життя, а потім все ж знайти його, віддати життя літературі, музиці, то для інших це просто безглуздя, порожня мрія. Це такий дибілізм. У кожного свої стандарти. Дійсно, скільки часу вже всі говорять, що кожен живе так, як хоче, бажає, то його вибір, життя, але все ж осуджують, обговорюють. Якщо для вас то просто трата часу, безглуздя, не означає, що для когось це не може бути сенсом усього життя… Думаю, не можна просто так придумати собі сенс життя або ж зплагіатити чийсь. Це тупо. За свої 16 років я не можу сказати, що знаю, в чому для мене полягає сенс життя, нащо я живу. Колись я знайду відповідь на це запитання. Головне не злитись із сірою масою. Звісно, існують люди, для яких життя, дійсно, заключається в дітях, але це точно не 90% населення. Люди, які ще не визнались самі для себе і не хочуть відстоювати свою точку зору або просто не хочуть виділятись із натовпу, говорять, що живуть для оточуючих, для людей, на благо всієї планети. Це, напевно, найтупіше. Виходить, вони обманюють не лише інших, а й себе, що є на багато жахливішим. Жити в омані самого себе. Змінювати життєву позицію, щоб інші дивились на тебе з повагою, якої насправді немає. Сенс? Слід спочатку визначитись самому, розібратись в собі, а людям насправді начхати. Обманювати себе, щоб декілька хвилин підтримати розмову з чужими людьми, які нічого не значать у твоєму житті, не має сенсу. Живіть так, як вважаєте за потрібне. Не потрібно всім висловлювати свою точку зору, щось доказувати. Головне бути завжди чесним із самим собою. Розтавити правильно власні пріорітети, а не опиратись на загальноприйняті рішення. Стереотипи дуже часто оказуються просто мильною бульбашкою, яка лусне від маленького подиху вітру...

21 століття. Україна. Світ...

В данний час, люди скрізь кричать, що вони сміливі, відстоюють свої права, але чи дійсно це так? Звернімо увагу на ціни. З ними ми зустрічаємось кожен день. Найпримітивніше. Хліб, макарони, овочі та фрукти. Все це виготовляється, вирощується на території нашої держави(в більшості). Але спостерігаємо картину, як люди ледь зводять кінці з кінцями, адже не можуть придбати навіть це. То про яку сміливість може іти мова? Може, хтось не погодиться зі мною, але ж… Коли півкраїни обмежує себе в найнеобхіднішому, пенсіонери заходять в магазин в такому шоці, що виходять з нього зі сльозами, адже витратили півпенсії ні на що. Саме тут можна спостерігати егоїзм зі сторони людей, які отримують на багато більше, не зважають на проблеми в країні, знають, що деякі помирають з голоду; егоїзм зі сторони депутатів, які, обрані цими ж нещасними, зажираються до такої степені, що не знають, куди вже вкладати свої гроші. А тим часом звичайний народ просто мовчить, сидить вдома вечорами і ллє сьози. Але так нічого не зміниться! Нас будуть принижувати до того часу, поки ми це допускаємо. Якщо народ платить, звісно, скаржиться, але гострих заходів не вживає, то в цьому випадку винити владу просто тупо. Адже слова нічого не означають, рахуються лише прийняті дії. Я впевнена, що в такій ситуації опинилась не лише моя країна. Подивимось на схід. Росія не в кращому становищі. Просто росіяни живуть в рожевих окулярах, їм затьмарили очі, а вони зробити Богом того, хто давно має жаритись у пеклі. Вони не сприймають світ реально, адже жахливо усвідомлювати, в якому лайні ти знаходишся. Потрібно вміти виборювати свої права, захищати їх. Якщо тебе не влаштовує та ситуація, в якій ти знаходишся, слід діяти, адже бездіяння-це духовний параліч, який з часом перероджується і у фізичний. Патріотизм в більшості на словах, як і вчинки, яких немає. Хочеш змінити країну? Борись. Звісно, одна людина не досягне нічого, тому потрібно не боятись повставати, висловлювати свою точку зору, бо скоро ми всі перетворимось на купку жалюгідних вівць, які нічого не можуть зробити, хоча всі шанси і переваги на їхні стороні. Це дуже жахливо, що, усвідомивши проблему, нічого так і не змінити. Духовний параліч гірше будь-чого... 

Ніхто не бачив її заплаканих очей,

Та кожен день вона щоразу помирала

І очі не могла зімкнути декілька ночей,

І рани свої до крові роздирала.

Серед друзів завжди була вона «щаслива»

Й не знала, ніби, жодних тих проблем.

Вона любила дощ, адже була сама, як злива.

Для когось заміняла сонце, комусь ж була вона вогнем.

Ніхто не знав, яка вона насправді,   

Коли жива була, коли все навпаки.

Вона приховувала всю себе по правді 

І як не намагалась, не брала від життя усього все таки…

Всі люди коли-небудь читали художні книги. Чи задумувались ви колись, чому деякі тонуть у вигаданих історіях роками, а хтось не має жодної власної книги? Все тому, що комусь читання стало необхідною складовою життя, а хтось не бачить сенсу в цьому «безглуздому» занятті. Бувають дні, коли просто необхідно розпочати потрібну книгу потрібного автора і весь вечір витаратити на ці неймовірні 300 сторінок. А бувають дні, коли немає часу прочитати навіть 1 сторінку. Хтось читає, коли його переповняють позитивні емоції, враження, а хтось навпаки, коли не бачить сенсу жити, набрид навколишній світ і не бачить радості в житті, окрім цих 300 сторінок, які чекають на нього. Але найголовніше знайти книги, які доповнюють вашу особистість; цитати, які описують ваше життя і персонажі, які стають на рівні з оточуючими людьми. Адже це маленький світ, який створив автор. Він може вам подобатись чи ні, але він існує, існує для тих, чий світ також схожий на написаний кимось. Ми можемо дізнаватися про думки, переживання  письменника, не знаючи іноді навіть його імені. Деякі люди читають виключно для того, щоб заспокоїтись, а деякі, щоб підвищити власний настрій. Для кожного книги означають щось своє, власне, а той, хто не прочитав жодної книги для власного задоволення, втратив дуже багато в житті...

Любовь ли это? Я не знаю, но мы горели сотни раз.
Я помню те моменты, как я смотрела на тебя и сердце плыло все как раз,
А помнишь ты, как мне дарил те розы, что срывал у своего балкона,
Или как в сотый раз твердил, что больше не используешь запах того одеколона.
А все помню, знаешь, как же трудно не забыть
Все те стихи, что я писала, когда хотела я уплыть,
Туда, где черту дорогА утрата.
Хотела бы я все вернуть?
Не знаю, мне тогда хотелось горы все свернуть,
Но не сейчас, прости, родной.
Хочу забыть я все октябрьской порой.
Забыть, не помнить эти дни, когда за руки мы держались,
А о разлуке не могли и говорить, но мы же все же разорвались,
как не крути...

Є книги, які на перший погляд здаються абсурдними. Не варті нашої уваги, але якщо вдуматись у сенс, у те, що хотів передати автор, думка змінюється. Є книги, коли читає одна людина, то починає виливати весь свій негатив на автора, його творчість, адже дивиться на текст прямо, не усвідомлюючи всю суть, яку автор хотів донести до читача. На прикладі всім відома книга Пауло Коельйо «11 хвилин». Дуже багато людей, які чули про цю книгу, або навіть читали її, говорять, що це дуже жахлива порнографічна книга і читати таке величезна тупість, але це насправді не взовсім так. В цій книзі дійсно дуже багато еротики, але не вона займає ключове місце в розповіді. Суть в тому, як молода дівчина з Бразилії докотилась до проститутки, що її на це потягнуло. Потрібно жити її історією, зрозуміти почуття і думки головної героїні, що неймовірно описує автор. І тоді ти не будеш дивитись на книгу, як на ганебну еротику для старих дів, які так і не знайшли своє кохання. Читаючи цю книгу, усвідомлюєш всю суть, все, що хотів передати Пауло Коельйо. Це неймовірний письменник, з чиєю творчістю хочеться знайомитись надалі. Кінець історії неймовірний. Він показує, що кожен має право на безмежне кохання і головне в житті знайти його і не боятись іти на нові рівні (і це не рівень проституції). І ніколи не вірте тому, що говорять вам інші, адже для когось це тупа книга і бездарний автор, а для когось-шедевр. Просто потрібно самому прочитати і обрати, якою дана книга являється для вас. І це правило діє не лише з книгами, а й з усім життям. Коли вам говорять гидкі речі про людину, не потрібно вірити і говорити про ту людину так само, адже кожен нас знає по-різному, як і ми знаємо людей по-своєму. Для когось ми неймовірні романтики, а для когось черстві душі, які ніяк не зможуть допомогти… Вірте власним спостереженням, власному досвіду, а то все життя проживете думками і вчинками інших, не зрозумівши сенс життя...