Все таки
Ніхто не бачив її заплаканих очей,
Та кожен день вона щоразу помирала
І очі не могла зімкнути декілька ночей,
І рани свої до крові роздирала.
Серед друзів завжди була вона «щаслива»
Й не знала, ніби, жодних тих проблем.
Вона любила дощ, адже була сама, як злива.
Для когось заміняла сонце, комусь ж була вона вогнем.
Ніхто не знав, яка вона насправді,
Коли жива була, коли все навпаки.
Вона приховувала всю себе по правді
І як не намагалась, не брала від життя усього все таки…
