Ви помічали, що насправді очі у кожного різні. Не буває однакових двух пар очей. Навіть, якщо це темно-карі, то все одно вони не однакові. А все тому, що це власний портал. Так, портал у світ людини, в її душу. Коли ти дивишся в очі, ти можеш зрозуміти багато що про людину. Яка вона, про що думає, що хоче зробити. Очі дійсно ніколи не брешуть. Ними навіть можна спілкуватися, говорити, адже це не лише орган зору. Коли ти любиш, ти тониш вже не у своєму власному світі, а у світі коханого. Навіть не хочеться повертатись у реальність, адже там не стільки фарб. Але часто буває, що очі випромінюють стільки суму та горя, що нічого вже, здається, не випромінює щастя. Дивишся на таку людину і сам, ніби, впадаєш у дипресію. Але найгірше-це порожні очі. Дивишся і нічого не бачиш. Ні смутку, ні болю, ні кохання, ні навіть надії. Абсолютно нічого… розумієш, що саме для цієї людини життя вже не має сенсу і не знаєш, що буде далі. Стає просто страшно, що такі люди ходять серед нас, живуть, але не мають емоцій. Вони, як ляльки. Є оболонка, вони говорять, але чути вже не можуть, як і логічно думати, мріяти, сподіватись, чекати. Бути такою людиною гірше за смерть...