Вона була не така, як всі. Вона вміла кохати, вона хотіла любити його, але щоб це було взаємно, але він не горів бажанням. Вона кожну ніч слухала пісні про кохання, хоча вдень вважала, що це нісенітниці. Вона малювала його портрети, не розказуючи нікому. Коли він снився їй, вона записувала свій сон, щоб не забути, але все одно берегла його в своїй пам'яті довгий час. В її мріях вони були разом. Щасливі. Але на справді вони лише були знайомі, навіть не друзі. Він і не хотів більшого, а вона мріяла про відносини, але це була лише блакитна мрія. Її мрія. На жаль. Вона не хотіла забувати його. Хоча інші казали, що він не вартий її уваги, але вона була іншої думки. Вона вірила у краще, хоча по життю була реалісткою. Але мрії-це те, що залишилось у неї. Вона не могла їх вбити, знищити, адже тоді вона була б порожня. Все це здавалось їй вже безглуздо, але вона будувала золоті замки у своїй уяві. Коли він для неї снився, вона була найщасливішою. Вона світилась від щастя. Від щастя, якого не існує...