Це був звичайний день. Вона прокинулась. Все як завжди. Нічого не вказувало на те, що щось зміниться. По суті, нічого й не змінилось. Не стало краще або гірше. Стало порожньо. Вона була звичайним підлітком. Гуляла з друзями на вихідних. Читала книги, мріяла про кохання. Але саме в цей звичайний день вона почала все зважувати. Все стало так нестерпно, що вона хотіла себе поховати в собі. Вона взяла свої наушники і пішла. Куди, вона й сама не знала. Але їй захотілось втікти від усіх, навіть від самої себе. Вона розуміла, що нічого не трапилось, але було порожньо в душі. Вона не знала ні горя, ні радості. І тут вона запалила цигарнку. Чому? Вона не курила, не мала залежності, але таким чином вона надіялась заповнити ту порожнину в середині себе. Вона була порожня. Вона все йшла і думала, чому все так в її житті? Що не так з нею? Але нічого не приходило на думку. Вона була звичайною, як і цей день. Ні, в неї не було думок на рахунок суїциду, але й щастя поки вона не бачила у своєму житті. На людях вона була веселою. Ніхто не помічав нічого, але це і було їй потрібно. Вона не любила говорити про свої проблеми, переживання. Було те, що знала лише вона і ніхто більше. І не тому, що їй не було з ким поділитись. Просто вона хотіла побути наодинці з собою. Нікому нічого не пояснювати. Просто так йшла. Одна. Але в той момент саме це і було їй потрібне. Хоча до цього їй в голову не приходило гуляти самій. Але саме в цей звичайний день вона вже не була звичайною собою. Такою, як вчора. І не буде завтра такою, як сьогодні...