А ти щасливий?
Всі кажуть, що щастя має бути в кожного. Але що таке це щастя? Для кожного воно своє. Комусь-мати поряд потрібну людину, для когось-це мати величезну бібліотеку непрочитаних книг, а для когось-це просто спокій. Отже, визначення, що таке щастя просто не існує. А якщо спитати себе чи ти щасливий, то ти можеш з точністю сказати що так? Не думаю, адже на першу мить можна хдатись, що все добре, але подумавши зрозумієш, що помилявся. Особисто я вважала, що щастя-це коли ти можеш собі дозволити все, що побажаєш, тобто щастя=гроші, але в певний момент зрозуміла, що все не так просто. Вважливо, щоб ти був не один, але щоб тебе не оточував непотріб. Може здаватись, що маєш багато друзів чи одного, але вірного та справжнього, але і це не так. Ми всі на справді самотні, хочемо ми це зрозуміти чи ні, але це й правда так. Ми робимо вигляд, що нам цікаві чужі проблеми, але це брехня. Звісно, мо можемо допомогти у скрутну хвилину, адже не хочемо втрачати друга, якого цінуємо. Але колись ця людина вас зрадить, як і всі інші. Все дуже складно. Не можна довіряти людям все, навіть, якщо ти спілкуєшся з людиною дуже довго. Адже колись настане кінець, який може не бути початком чогось нового. І коли так станеться, ти будеш шкодувати, що в свій час розповідав так багато. Треба висловлюватись, але бувають такі речі, про які слід мовчати, навіть якщо дуже погано. Треба навчитись мовчати, хоча це дуже важко і не кожен навчиться тримати власні таємниці.
Счастье это когда живешь так, чтобы умереть счастливым.
Дійсно, поняття «щастя» кожна людина розуміє по-своєму… для всих щастя це зовсім різні речі… для мене щастя — коли моя донечка здорова,і кохана людина поруч)
Сумно, що щодо щастя дещо сумний пост, проте його ніколи не зрозумієш та не знайдеш, та й не відчуєш, якщо не дізнаєшся для себе, що ж таке смуток. Як на мене: щастю як не має початку, так і не має кінця, як і коханню. Щастя для кожної людини може початись з малого та з першого погляду незначного: події, подарунку, навіть слів чи просто жесту. Адже все залежить від того, наскільки людина знає, що для неї щастя, здатна його відчути та може його сприйняти. Проте з часом, думаю, майже кожна людина визначить для себе ті речі, після яких вона зможе назвати себе щасливою. І, певен, коли людина починає бути щасливою, вона не зупиняється на цьому і йде вперед: окружність її бажань, думок, надхнення до життя буде постійно збільшуватись та можливо буде огортати собою й інших людей, тим самим роблячи і їх щасливішими.
І щодо довіри… Ми ті, ким ми є: чи то скуті чи відкриті, або ж балакучі чи мовчазні, довіряємось комусь чи закриваємось постійно — ми такі, якими ми є. І це важливо: для нашої душевної рівноваги та спокою, комфорту без відволікання на ці речі. І у нас в усіх будуть помилки: довіремось не тій людині, вчинимо не те, що планували, отримаємо не те, що заслужили. Але ми живемо далі, нехай що не трапиться. З тим, що ми комусь про себе дамо — вже на совісті інших що робити. Ми ж часто йдемо за покликом серця, чи душі, інтуітивно, адже лише такі люди здебільшого й переживають за те, що помилились. Проте то не була помилка в той момент, то було життя і воно продовжується, і ми стаємо більш розумними, досвідченими, проте залишаємось собою, адже страшно втратити себе. Так: будуть люди, які виявляться «не нашими», але тільки шляхом пошуків ми можемо знайти «своїх людей», і тільки так. І хтось після цього щось буде знати про нас: ну й нехай, ми ж все одно йдемо вперед і та інформація не стоїть на місці, а якщо вони намагатимуться використати щось проти нас — ми, думаю, знайдемо шлях себе захистити. Дарма, ми й не повинні звертати на те уваги, адже ті люди вже вказали, хто вони є, а їх знання — то минуле, ми ж після будь-якої події — вже майбутнє: в пошуках, в помилках, в здобутках і головне: такі, якими ми є.