Кожен день ми думаємо, робимо щось корисне або ж навпаки. Ми плануємо майбутнє, хоча не знаємо, що буде через хвилину. Ми часто хвилюємось через такі дрібниці, які нам по суті не важливі. Ми приділяємо так багато уваги людям, які цього не заслуговують і не помічаємо тих, хто сильно хоче бути поряд. Через постійні хвилювання сильно болить голова, організм зношується набагато швидше, але навіть це нас не зупиняє. А потім, коли прожили всього лиш якісь 30 років, ми купуємо таблетки, адже без них життя просто зупиниться. Ми маємо думати про себе з дитинства, ну з настанням повноліття точно. Але це не відбувається. Саме страшне те, що всі чудово розуміють, що змінити нічого не можна, але продовжують хвилюватись, а ще гірше, коли зриваються на оточуючих, тим самим добиваємо їх, як себе. Наші думки ніколи не дадуть нам спокою. Але ми ж сильніші за них, адже це ми маємо контролювати їх, а не вони нас!!! Якщо подумати, то те, через що ми хвилюємось, впадаємо у паніку не варте нічого. Найчастіше ми собі самі придумуємо проблему і не бачимо, що вона така банальна. І якщо посидіти хоча б 5 хвилин можна з легкістю знайти відповіді на всі запитання, але ні, ми робимо цю проблему проблемою всього життя. Суспільство має задуматись над цим. Коли малі першокласники переступають поріг школи з посмушкою на обличчі, вони ще не знають, що їх чекає попереду. Вже з 6-ти років нас не покидають думки про навчання, потім про екзамени, про вступ у навчальний заклад, про роботу, квартиру, особисте життя, дітей і т.д аж до самої старості… Слід задуматись про майбутні покоління, змінити методику навчання, спілкування, адже нам потрібна здорова нація, а не купка недорозвинених психопадів, які хвилюють через дрібниці, а потім скаженіють і стають в'язниками своїх думок.